Тексти для усних переказів
Два метелики

Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, другий червоний. Зустрілися, сіли на листочку та й хваляться. Білий метелик каже:

—   Мої крильця красивіші, бо я схожий на білу хмаринку, а червоний метелик і собі хвалиться:

—   Ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце. Настала ніч. Обидва метелики посіріли.

Де беруться краплинки

Бігла Оленка по льоду. Падали сніжинки. Ніби плавали в повітрі.

Одна сіла на рукав. Дивиться Оленка на пухнасту сніжинку. Шестикутна зірочка така гарна, блискуча. Ніби казковий майстер її вирізьбив з срібної пластиночки.

Наблизилась Оленка до сніжинки. Дивиться, милується нею. І бачить диво: сніжинка стала краплиною води.

Пихатий півень

Ходить півень по подвір'ю. Побачив райдугу барвисту на небі. Побачив і сміється:

— У мене хвіст такий само барвистий — кращий, ніж райдуга.

Та ось пішов дощ. Замочив пихатому півневі хвоста. Звис хвіст аж до землі. Соромно стало півневі. Втік він на сідало й більше ніколи не хвалився.

Права й ліва рука

Поміж морквою поріс бур'ян. Пішла Марина на город, бур'ян вириває. Та все правою рукою. А ліва нічого не робить. Права втомилася й питає ліву руку:

— Чому ти гуляєш? Дивись, як я працюю, уже жилки болять. А ти — нероба.

Соромно стало лівій руці. Стала й вона рвати бур'ян. Швидко так і закінчила Маринка роботу.

Та й поклала кладочку

Біжить лісовою стежечкою мурашка. Біжить вона по їжу, бо вдома дітки її чекають. Коли це стежечку перетнув струмок. А на тому боці пахучі зернята лежать. Бачить мурашка – на березі струмка росте висока стеблина. Зрізала мурашка стеблину. Впала стеблина через струмок. Перелізла мурашка по ній на той берег. Чекайте, дітки, матуся вже їсти несе.

Хитрий Хомка

Купила бабуся внукам хом’яка. Біленький, тепленький, з червоними очицями. Ротик – наче бантик. І такий уже спритний! Діти назвали його Хомкою.

Взялися хлоп’ята годувати Хомку. Гриз він сухарі, морквину, бурячок. Щоки в нього роздулися. З’їв усе і кудись зник. Так було кілька  разів.

Одного разу Юрко хотів узути свої гумові чобітки. А там чималий запас їжі. Замість нірки Хомка чобіток пристосував.

Все в лісі співає

Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце. Подихнув вітерець. Всі дерева заспівали. Кожне співало свою пісню. Берізка співала ніжну пісню.

Хотілося підбігти під білокору красуню і обійняти її. Дуб співав мужню пісню. Ми слухали її, і нам  хотілося бути сильними. Верба співала над ставком задумливу пісню. Вона нагадувала про  осінь.

Ось такі пісні ми почули в лісі.

Сиві волосинки

Два тижні маленька Олеся тяжко хворіла.  Від її постелі ні на мить не відходила мама.   Коли небезпека минула і Олесі стало легше, мама  лягла поруч з донькою й заснула.

Прокинулась мама, Олеся й запитує її:

-    Мамо, чому це в косах твоїх багато срібних волосинок?

-    Горе посріблило, - відповіла мама.

-    Матусю, - сказала Олеся, - яку ж тобі радість принести, щоб не стало цих срібних волосинок?

Кмітливий скляр

Звечора у ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

–   Хто це покрив ставок? Засміявся тато й каже:

–    Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

Золотокоса

Коли сонечко стає нижче по небу ходити, в темному лісі прокидається золотокоса бабуся. А люди кажуть: осінь. Вона тихо йде зеленими лугами. Де стане, там на траві залишаються білі кристалики льоду. А люди вранці кажуть: заморозок. Приходить Золотокоса до саду, доторкається до дерева – і листя на ньому стає жовте, червоне, оранжеве...А люди вранці кажуть: золота осінь. А золотокоса бабуся удень ховається у темному лісі. Жде ночі.

Як бджілка знаходить квітку конвалії

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й  дослухається. Чує, десь далеко дзвенять голосні  дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків.  Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії.  Кожна квітка - маленький срібний дзвіночок.

У середині – золотий молоточок. Б’є молоточок  по сріблу – лунає дзвін – аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже:

- Дякую, квітко . ..

А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає  голівку.

Вогнегривий коник

Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б'є копитами коник, ось- ось поскаче.

Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить:підняв коник голову, затремтіла вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.

Прокинувся Юрко, а коник знов на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла.

Де ночує водяна лілея

Є у ставу біла квітка — водяна лілея. Росте вона собі в воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається. Раптом квітка говорить:

—     Лети, метелику, шукай собі інших квіток, бо я лягаю вночі спати під водою.

—     Чому? — дивується метелик.

—     Бо в мене там, під водою, м'яка постіль.

Склала біла лілея пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.

Як котові соромно стало

      Вийшов кіт на поріг. Мружиться від  сонечка. Раптом  чує – горобці зацвірінькали. Принишк кіт, насторожився.  Тихенько почав робиратися до паркана.

      Підповз аж до паркана та як стрибне. Хотів горобця  схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через  паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.

     Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з  подвір’я, літають над невдахою й цвірінькають. То  вони сміються з кота.

Петрик, Собака й Кошеня

 Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду.

Бачить, біжить назустріч кудлатий собака. Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика:

-Захисти мене, хлопчику від цього страшного звіра.

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить. Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч. Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах.

Це горобці плачуть від холоду

Зимового ранку пішла маленька Яринка до саду.

Надворі був великий мороз. Ніде не видно пташок. Навіть горобців немає.

- Де ж горобці поховалися?- подумала Яринка.

Прийшла до хати, стала під стріхою. Почула, як там зацвірінчав горобець. А потім на землю впали крижані крапельки, мов маленьке намисто.

—  Що воно таке? — подумала Яринка.

І здогадалася: це горобці плачуть від холоду, горобині сльози замерзають і падають додолу крижаним намистом. Бідні горобчики!